Фото Рівне 1

Головний лікар Рівненського міського пологового будинку Сергій Сулімовський розповів про свою кар’єру, щоденну роботу, родину, цікаві моменти у його житті та медичну реформу. 

Про усе це та навіть більше читайте в інтерв`ю порталу «ЧаРівне.інфо». 

Спершу Сергій Сулімовський пропонує провести невеликий огляд палатами та розповісти про нинішнє фінансування медичного закладу.

- Ще не було такого року, щоб міська рада давала стільки грошей. Тому в одному з корпусів ми змінили всі пластикові вікна. Це коштувало 600 тисяч гривень. Ще є 500 тисяч гривень, які зараз освоюються і вже чекаємо заміну вікон в акушерському корпусі, – із захопленням розповідає Сергій Сулімовський. – Тобто на заміну вікон мені в цьому році дали близько 1 мільйона 100 тисяч гривень. Крім того у зв’язку з підготовкою до зими знову ж таки дали кошти, завдяки чому змінили теплотрасу та зробили тепловий вузол. Тобто зараз у пологовому будинку проблем із теплою водою немає. Разом з тим, ми ще робимо ремонти своїми силами. Тобто через фонд «Допомога і підтримка» закупляємо матеріали, а далі ремонт проводять мої люди.

У планах, розповідає головлікар, продовжувати працювати у такому ж темпі. У найближчий час хочуть капітально відремонтувати післяпологове відділення та приступити до ремонту ще двох відділень. Також Сергій Сулімовський повідомив, що вже виділяються гроші на розробку проектно-кошторисної документації на ремонт фасадної частини будівлі.

Далі переходимо безпосередньо до інтерв’ю:

Почнемо з Вашого трудового стажу. Де Ви починали свою лікарську кар’єру?

Мій трудовий стаж починався з медучилища. Я навчався на фельдшерському факультеті. Влітку під час відпусток мав право працювати медичною сестрою. Перше моє місце роботи – це щелепно-лицьова хірургія. центральної міської лікарні. Після медучилища пропрацював фельдшером на «швидкій» допомозі і був призваний до армії. Потім вступив в Тернопільський медичний інститут. Після цього два роки проходив інтернатуру, попутно працював лікарем на «швидкій» і далі вже працював у пологовому. Тобто я тут – з 95-го року. А очолюю офіційно з 2012 року, хоча до цього був рік в.о.

Пане Сергію, має бути у Вашому житті людина, або люди, яким Ви завдячуєте тому, що стали лікарем.

З мамою часто ходив на «швидку», вона працювала фельдшером, тато – військовий. Жили у військових містечках, цікаво було у медсанчастині. Поступово зрозумів, що хочу бути лікарем. Водночас хотів бути військовим, але там треба було мати хороший зір. У військову академію вступити не зміг. Зате вступив у медучилище. У нас акушерську гінекологію викладав Пінещук Ізідор Андрійович. Завдяки цій людині я захотів стати акушером-гінекологом. Ще також думав бути хірургом, або кардіологом. Із задоволенням ходжу на свою роботу, допомагаю жінкам. Вважаю себе щасливою людиною.

Я правильно розумію, більшість у Вашому колективі – це жінки?

Так, на 90 % – жіночий колектив. З минулого року до нас приєдналося ще дві консультації. І на сьогодні в мене працює близько 600 чоловік. Це такий собі маленький заводик.

У чому полягає важкість Вашої роботи?

До прикладу, у нас були випадки з двома серйозними кровотечами. Ми робили переливання крові. Одній із пацієнток підходила моя група крові. З мене злили 600 мл крові. Зате ми врятували жінку. Я задоволений, звісно, але після того у мене загострилися мої хвороби. Це не важкість. Напевно, важкість – у тому, щоб вміти знаходити компроміс між 600 людьми, які у нас працюють. Сама робота як лікаря – важка, але я отримую від неї задоволення. Розумієте, це жіночий колектив. Між цим лавірувати – не так легко. Набагато легше було б, якби тут працювали одні чоловіки. А так у кожної – свої проблеми. Кожній треба допомогти чимось. Не виснажує акушерська робота, більше – адміністративні функції. Практично – ти адміністратор 24 години на добу.

А плюси які?

Це народження життя, це щастя, це сльози, це перший плач дитини, сльози мами. Ось приходила до мене жіночка з тортом і цукерками, дякувала. Каже: Ви мене не пам’ятаєте, Ви мені рік тому врятували життя, я молюся за Вас кожен день, Ви – для мене свята людина. Цей хлопчик живий завдяки Вам. Оце воно – щастя.

Що Вам найбільше запам’яталося за час роботи?

Не можу згадати відразу, бо такі моменти можуть статися кожен день. Був випадок, коли жінка мала двійню, вона викинула перший плодик, а другий залишився в матці. Але ми змогли виносити другу дитину здоровою. Ми подарували їй хоч одну дитинку. Також у нас була трійня, і жінка так само викинула одну дитинку, але двоє залишилися живими. Ми їх доносили. У світі таких практик дуже мало. Цим я пишаюсь, до цього був причетний цілий колектив. Ми ризикували, але перемогли. Переможців не судять. За останні роки, мабуть, це найбільше запам’яталося.

Які можете згадати ще унікальні випадки? Можливо, найстарша породілля?

Є такі. Жінка. Військова. Працювала у військовому кафе. Їй було за 50 років. Повненька, як всі кухарки. Вона сама була здивована, що вагітна. Хоча до цього вона не могла завагітніти. Їй казали, що вона не може завагітніти. Вона з цим жила все життя. Проте завагітніла. Для неї самої було це загадкою. Але вона була щаслива. Чому це сталося – не знаю, але бувають дива.

Рідні відомих рівнян народжували тут?

Так, звісно. По-перше, це дочка Хомка. Нещодавно народила дружина футбольного коментатора. Вони живуть обоє в Києві, але батьки дружини – у Рівному. Вона сама лікар. Першого разу, коли вона тут народжувала, їй сподобалося. Ми з нею спілкувалися сильно. Хочу сказати, що дуже важливо, якщо ти знаєш людину і є психологічний контакт під час родів. Між лікарем та жінкою в пологовому залі має бути психологічний контакт. Якщо контакту немає, то для жінки це ускладнює пологи. Треба під кожного підлащуватися так, щоб тобі довіряли і ти довіряв. Це інтимний процес, це таїнство. Жінка тобі має довіряти на 100 % і на 100 % бути впевненою, вона має надіятися на тебе. Я навіть колись так жартував: жінка має довіряти так, що коли ти їй скажеш: стрибай з вікна, то вона має це зробити мовчки, не задумуючись (сміється, авт.)

Але ж відразу Ви так не могли. Це з часом прийшло.

Так. Але кожен лікар має бути психологом. І до того ж хорошим. А акушер-гінеколог у два рази психологом. Якщо він не психолог – то він поганий акушер-гінеколог. Є такі ситуації, коли на жінку треба натиснути, є такі – коли треба пошкодувати, є такі – коли треба її налаштувати, що вона має витерпіти цю біль. Треба їй пояснити, заради чого це робиться, як це робиться. Дуже багато психологічних нюансів.

А як молоді лікарі? Справляються?

Хочу сказати, що з кожним роком, на жаль, стає все менше молодих лікарів, які здатні з цим впоратися. Зараз із десяти бачу тільки двох. Це важка робота. Не кожен потягне. Приміром, робота терапевта і патологоанатома значно спокійніша. А коли ти акушер-гінеколог, то в тебе немає спокою ні вдень, ні вночі. У мене, до речі, також дружина акушер-гінеколог. Тобі можуть подзвонити о другій ночі і поставити абсолютно дурне питання.

Фото Радіо Трек

І як Вам працюється з дружиною?

Буває, що сперечаємося, щоб вирішити якусь медичну проблему. Але нічого поганого у цьому немає. Мені, наприклад, не важко. Не розумію навіть про що ми б з нею говорили, якби вона була продавцем. Зараз вона «присіла» на ембріологію, підробляє у приватній клініці. У неї якраз все виходить. Це дуже цікава сфера діяльності, навіть не в Рівному, а в Україні.

Хочу, до речі, зауважити, що коли я почав дивитися план пологового будинку, якому вже 27 років, а це ташкентський проект, то виявляється, що в цьому проекті вже тоді було заплановано відділення репродуктології.

А чому «ташкентський проект»?

Тому що він був побудований у часи Радянського Союзу. І такий самий побудований у Ташкенті. Тому й він плиткою обкладений, такі вітражі великі раніше стояли. Не зовсім, щоправда, виправдано, бо великі вітражі – для Ташкента добре, бо там спекотно, для Рівного – це не дуже. 

Не можемо оминути цю тему: рівнянки чимало скаржаться на умови у пологовому. 

25 років не було ремонтів. Були тільки поточні ремонти. Час йде, все старіє. У цьому році ми почали капітальний ремонт. Мають дати гроші на фасад, дали гроші на третій поверх. Я, наприклад, радію, тому що за цих 5 років моєї каденції проблемою було «вибити» ці гроші. Але зараз депутати дають їх. Це не маленькі гроші. У міську лікарню давали. Кучерук, може, старший. Він більш досвідчений. Я ще відношусь до когорти молодих головних лікарів. У мене ще немає такого досвіду «вибивання» коштів. Зараз ці кошти пішли. Ми змінили всі вікна, труби, дадуть кошти – зробимо половину відділення і вже жінкам буде краще. Хочу відзначити Галину Кульчинську, яка щиро «вибиває» ці кошти сама, бо каже: жінки міста Рівного мають народжувати в гідних умовах, і я з нею згідний. А для цього треба фінанси. Завдяки виділеним коштам ми купили нове обладнання, ми змінили операційні столи, зробили в двох операційних ремонти, змінили операційні лампи. Все це в цьому році. Раніше у мене були інші пріоритети – у мене не було пеленальних столиків, ліжечок. Зараз ремонтується пологове відділення № 2, поступово робимо палати патології вагітних, а планується в кожному відділенні робити. Але не можу одночасно робити в двох відділеннях. Адже в нас по 3000 родів кожного року, це 12-18 родів на добу. Не можу закрити два відділення відразу. Тому все буде поступово.

Якою Ви бачите медреформу?

Ми – другий рівень надання медичної допомоги. Зараз ця реформа торкнулася першого рівня – ПМСД. А другий рівень планується лише з 20-го року, зокрема стосуватиметься пологових будинків. Але дуже кидається в очі чітке протистояння комітету Верховної Ради та Міністерства охорони здоров’я – ті тягнуть ковдру на себе, а ті – на себе. І поки хтось на перетягне ковдру на себе, то медична реформа буде буксувати. Це раз. А, по-друге, поки не буде політичного рішення про відміну ст. 49 Конституції – що медицина у нас безкоштовна, то в нас медреформи не буде. Проте є спільне розуміння того, що пологи і надання допомоги дітям в країні мають бути безкоштовними. У принципі всі так говорять – що в Міністерстві, що у Верховній Раді.

Якби Ви не були лікарем, то ким?

Не знаю. Тільки лікарем.